Про мене

Публіцист і письменник, полеміст і фейлетоніст, дотепник і мізантроп.
А також – полонофіл, юдофіл, германофіл, панхорватист.
Галицький націоналіст
зі схильністю до українофобії.
Деталей вам краще не знати.

Постсвяткові констатації

Давно вже я не чув про Лауру... український лабух давно вже не називав свою подружку мовою окупанта: працівницею комерційного сексу, розумною навиворіт собакою жіночої статі тощо. Я вже було подумав, що це буде рік пса і спокою. Але у помешканні наді мною почулися кроки слона, тривожно задзвеніла люстра з п`ятьма плафонами на стелі, нервово

УПХ

Український патріотичний християнин – це богомолець, котрий випрошує у свого доброго Бога, що помер за всіх на хресті, щоб всі його іномовні-інородні-іноконфесійні сусіди повиздихали. І то, бажано, в муках. Для себе ж просить: Здоров’я – щоб жерти, як свиня; пити, як кінь; і трахатись, як крілик. Довголіття – щоб побачити, як повмирали всі, кого

про дракона

Вони вже багато років за інерцією годували свого дракона: віддавали йому найкращу їжу і питво, незайманих дівиць і вразливих делікатних юнаків. Вони навіть не знали, що дракон вже давно вмер, а в печері страху живе зовсім інше створіння: дрібне і злостиве. Йому не потрібні ні харчі ні молодь, але воно приймає їхню жертву як даність, як вияв