Про мене

Публіцист і письменник, полеміст і фейлетоніст, дотепник і мізантроп.
А також – полонофіл, юдофіл, германофіл, панхорватист.
Галицький націоналіст
зі схильністю до українофобії.
Деталей вам краще не знати.

"Учисі дитино..."

У Львові на Краківському базарі в барахольних рядах хлопчик років семи-восьми проводив досліди з фізики. Він періодично траскав ногою в невеличку, але глибоченьку калюжку і уважно спостерігав за тим, як брудні крапельки води розліталися навколо: з якою швидкістю і якого розміру вони приземлялися на штанах дядів, на капронах тьотів, що проходили

Коротко про цнотливість

Я втратив цнотливість. Через любов. До пересічного українця. Ні, не сьогодні. Але по сьогодні шкодую. Сказано ж бо: «Зберігай цнотливість!». Пересічний українець - цей вміє зберігати цнотливості упродовж всього життя. До самої смерті. Я його питаю: хто тут переслідував євреїв підчас Другої світової війни? – Не ми. Але так їм і треба. Жиди – це

Шансон

Сидю дома і слухаю радіо шансон. Люди десь по церквах отченашать, мені б треба працювати, а я не можу відірватись: стікі там жизнєнно-чілавєчєського - любовь і разлука, вєрность і ізмєна, радість і пічалька... Скупая мужеська сльоза... От, думаю, недолік самотнього життя - нема кому сказать: серденько-голубонько-зіронько, метнись-но вирубай нах

Постсвяткові констатації

Давно вже я не чув про Лауру... український лабух давно вже не називав свою подружку мовою окупанта: працівницею комерційного сексу, розумною навиворіт собакою жіночої статі тощо. Я вже було подумав, що це буде рік пса і спокою. Але у помешканні наді мною почулися кроки слона, тривожно задзвеніла люстра з п`ятьма плафонами на стелі, нервово